САМОВЛАДНИЙ КНЯЗЬ IЗ ПIВНОЧI. АндрIй Боголюбський I влада в КиÏвськIй РусI: полIтичнI цIлI й методи Ïхнього досягнення orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15912


Iм'я i справи цього правителя, навiть через 835 рокiв пiсля його трагiчноï загибелi, немов оповитi серпанком якоïсь загадковоï романтики. Вiдчайдушно хоробрий воïн; крутий, нерiдко жорстокий, але завжди справедливий полiтик, який iз неймовiрною енергiєю домагався об'єднання розрiзнених давньоруських князiвств навколо якiсно нового державоутворюю- чого центру Володимиро- Суздальськоï землi; талановитий будiвничий культури, за задумом якого на цiй землi, у колись нерозвиненому й напiвдикому куточку Пiвнiчно- Схiдноï Русi були спорудженi величнi храми (Успенський собор у Володимирi, звiдусiль зримий, блищав своєю золотою главою, вражав людей вишуканою красою форм, небаченою розкiшшю оздоблення, пишнотою урочистих служб), новi обороннi споруди (Золотi, Срiбнi та Мiднi ворота в тому самому Володимирi, Високi вали при в'ïздi до мiста). Саме таким постає князь Андрiй Боголюбський на сторiнках праць не лише росiйських iстори- кiв-класикiв XIX й початку XX столiть (Карамзiн, Соловйов, Ключевський, Iловайський), а й провiдних дослiдникiв iсторiï Киïвськоï Русi радянського перiоду (Рибаков, Греков, Мавродiн, Пашуто, Сахаров…). Своєрiдний культ Андрiя Боголюбського все ж таки старший i найзнаменитiший син засновни-ка Москви князя Юрiя Долгорукого, продовжувач його справи iснує у свiдомостi освiчених росiян i понинi.
Дуже цiкаво те, що саме особистiсть i життя Андрiя Бого- любського найпереконливiшим чином спростовують мiф про нiбито спiльну iсторiю Украïни та Росiï (у реалiях другоï половини XII столiття Русi Киïвськоï та Русi Володимиро-Суздальськоï, Русi Пiвнiчно- Схiдноï). Бо, хоча князь Андрiй майже все своє свiдоме життя присвятив запеклiй боротьбi за владу в масштабах усiєï Давньоï Русi, як правило, не надто переймаючись вибором засобiв у цiй боротьбi, назвати його загальноруським державним дiячем просто неможливо. Навпаки, у його особi ми маємо яскравого представника саме специфiчноï, самовладноï, по сутi вже монархiчноï полiтичноï культури, яка в майбутньому стала зародком московського царського самодержавства. I за багатьма принциповими позицiями вона несумiсна iз традицiйною державною практикою Киïвськоï Русi.
Докладний i глибокий аналiз обох полiтичних систем (колишньоï старокиïвськоï та володимиро-московськоï) дав свого часу Михайло Грушевський. Великий украïнський iсторик писав: На Пiвнiчному Сходi Русi Андрiй (Боголюбський. I. С.) руйнував сформований полiтичний лад i накреслював плани далекому майбутньому. У чому це, власне, виражалося? Андрiй зайнявся перетворенням суспiльного ладу своєï землi: усувалися старi вiчовi громади i на ïхнє мiсце вивищувалися новi, котрi не претендували на народовладдя; виганялися князi, якi не бажали стати пiдручниками старшого князя, бояри, якi не мирилися iз князями- самовладцями, єпископи, якi насмiлювалися суперечити ïм, i на руïнах старого суспiльного ладу творилася сильна самовладна державна влада. Честолюбство Андрiя не обмежувалося межами Суздальськоï волостi, йому хотiлося першостi в Росiйськiй землi. Але центром росiйського життя, що задавали йому тон, усе ще залишався Киïв, хоча вiн i втратив дещо зi свого престижу; поки так Суздальська волость мала залишитися серед iнших другорядною волостю… Чому? Грушевський пояснює: Киïвський князь усе ще de jure залишався старшим, въ отца мъсто, i для суздальського князя.
Iсторик одразу робить застереження: Звiсно, Андрiй мiг домогтися й киïвського столу (престолу. I. С.), але зробитися киïвським князем було йому незручно: iз цим титулом пов'язувалася традицiя, вироблена сторiчним життям Пiвденноï Русi; приймаючи його, потрiбно було пiдкорятися цим традицiям, ладу пiвденноруського життя з його братерством рiвноправних князiв, вiльним общинним духом, впливовим боярством.
Цей лад був глибоко антипатичний Андрiю: недарма вiн потай вiд батька втiк колись iз Пiвденноï Русi до свого Володимира (прихопивши при цьому, простiше кажучи, вкравши, знамениту Володимирську, а насправдi Киïвську, Вишгородську iкону Божоï Матерi, не повернуту в Украïну дотепер. I. С.); перетворити ж цей лад, переробити його за своïм новим, володимирським, зразком на це, звiсно, не вистачило б енергiï й дарувань
самого Андрiя. Тому вiн обрав iнший спосiб дiй; вiн захопив Киïв, але для того лише, щоб розорити його й кинути, як непотрiбну рiч, вiддати першому-лiпшому. Не переробляючи пiвден- норуського життя, вiн наклав на нього важку руку, давав вiдчувати ïï за будь-якого зручного випадку й принижуючи, пригноблюючи Пiвдень, намагався вивищити себе й свою волость в очах сучасникiв; цю полiтику провiв вiн зi звичною енергiєю, нi перед чим не зупиняючись, i, слiд визнати, iз чималим успiхом.
Цi слова Михайла Сергiйовича Грушевського дають чималою мiрою ключ до розумiння передумов i причин катастрофи захоплення i практично повного спустошення Києва вiйськами коалiцiï князiв, спрямованоï й керованоï Андрiєм Боголюбським (початок березня 1169 року). Багато в чому це був поворотний момент полiтичноï iсторiï Киïвськоï Русi. Киïв як полiтичний i культурний центр давньоруських земель був розорений, розграбований, спустошений, частина мiста була просто спалена.
Ось що розповiдає про цi страшнi подiï Iпатiïвський лiтопис: Тоï ж зими послав Андрiй сина свого Мстислава з полками своïми iз Суздаля на киïвського князя на Мстислава на Iзяславича з ростовцями та з володимирцями i з суздальцями, та iнших князiв… У лiто 1169 всi князi, вороги Мстислава Iзяславича, обступили мiсто Киïв. Мстислав зачинився в Києвi й бився з мiста. I була сiча мiцна 3 днi, i Мстислав став знемагати в мiстi. Берендеï i торки зрадили Мстислава (це кочовi племена, якi були на службi в руських князiв. I. С.). Дружина ж стала говорити: Що, КНЯЖе стоïш? Поïдь iз мiста, нам ïх не перемогти. I допомiг Бог Мстиславу Андрiйовичу iз братiєю, i захопили вони Киïв. Мстислав же Iзяславич втiк iз Києва до Володимира Волинського.
Золотi ворота в Києвi. 1037 р. Реконструкцiя С. Висоцького. Навiть ця могутня перешкода не захистила киян вiд навали…I далi почалося найстрашнiше. Захоплено було Киïв, оповiдає лiтописець, мiсяця березня 8 дня (1169 року. I.С.), на другому тижнi поста в середу, i два днi грабували все мiсто, Подiл i Гору й монастирi, i Софiю, i Десятинну Богородицю, i не було помилування нiкому нiзвiдки.
Софiйський собор у Києвi. Захiдний фасад. Реконструкцiя Ю. Асеева, В. Волкова. Як оповiдає Iпатiвський лiтопис, бiйцi Боголюбського не пощадили i його…
 
Церкви горiли, християн убивали, iнших в'язали, жiнок вели в полон, розлучаючи силомiць iз чоловiками, дiти ридали, дивлячись на матерiв своïх. Взяли безлiч багатства, церкви оголили, зiрвали в них iкони, i ризи, i дзвони, взяли книги, усе винесли смольняни, i суздальцi, i чернiгiвцi. А половцi запалили монастир Печерськоï святоï Богородицi (отже, серед вiйськ коалiцiï, що напала на Киïв, були й цi лютi вороги давнiх слов'ян, що ще бiльше пiдкреслює окупацiйну суть цих вiйськ! I. С.), але Бог молитвами святоï Богородицi уберiг його вiд такого лиха. I було в Києвi стогiн, i туга, i скорбота невтiшна, i сльози безперестаннi. Все це сталося через нашi грiхи.
Андрiй Боголюбський не став займати киïвський стiл, а посадив у давнiй столицi Русi вiрного васала молодшого брата Глiба Юрiйовича. Цю катастрофу знаменитий Густинський лiтопис оцiнював так: И отселъ впаде княженiе Кiевское, а Володымер- ское въ Москвъ вознесеся, оттоли бо Московскiе князи надъ Кiев- скими начаша владьти. Краще не скажеш! Почалася чехарда князiв на престолi Ярослава Мудрого й Володимира Святого; з 1169 по 1184 роки ïх змiнилося 13(!). Гегемонiя Києва остаточно пiшла у сферу переказiв, пише Грушевський. Киïвське населення було приголомшено таким небувалим погромом, додає вiн. Навiть запровадженням мiцного порядку й спокою не винагородив Андрiй Киïвщину за завданий ïй удар. Андрiй не дуже пiклувався про те, щоб утримати Киïв у руках своєï сiм'ï, йому важливо було лише зберегти над ним свiй вплив, не дати там затвердитися будь-якiй самостiйнiй особистостi, яка могла б змагатися за першiсть з Андрiєм й повернути Києву його значення. Спираючись на своє старiйшинство в Руськiй землi, Андрiй хоче безконтрольно розпоряджатися киïвським столом, не звертаючи уваги анi на родовi рахунки, анi на бажання населення.
Це вдавалося Боголюбському протягом ряду рокiв. Але… У червнi 1175 року сам князь Андрiй Юрiйович раптово став жертвою змови: значна частина його оточення, i особливо родовитих бояр, ненавидiла Андрiя за його високий розум i гордiсть (оцiнки, знову ж таки, з Iпатiïвського лiтопису) i, використавши як слiпе знаряддя слугу князя Якима, а також Петра, зятя боярина Кучки, i осетина, ключника Анбала, пiдмовила ïх на вбивство (усього безпосереднiх змовникiв було 20 осiб). Вороги вночi пробралися до покоïв Андрiя та зарiзали його.
Утiм полiтично його справа зовсiм не загинула. Самовладна, деспотична манера правлiння володимирського князя, який одноосiбно карав i милував молодших князiв на просторах Давньоруськоï держави (що вже розпадалася), отримала творче продовження у роки правлiння таких колоритних московських володарiв прямих нащадкiв Боголюбського, як Iван Калита, Василь III, Iван III. I, звiсно ж, Iван Васильович Грозний…

САМОВЛАДНИЙ КНЯЗЬ IЗ ПIВНОЧI. АндрIй Боголюбський I влада в КиÏвськIй РусI: полIтичнI цIлI й методи Ïхнього досягнення orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15912